Жертвування десятини – це складне питання для християн. У багатьох церквах десятині приділяється занадто велика увага. Водночас немало християн відмовляється слідувати біблійній рекомендації щодо принесення пожертв Господу. Десятини і пожертви мають бути радістю та благословенням. Сумно, що сьогодні це рідко трапляється у церквах.
Десятина є старозавітною постановою. Вона була вимогою закону, згідно з яким усі ізраїльтяни мали приносити у скинію / храм 10 відсотків з усього заробленого та вирощеного ними (Левит 27:30; Числа 18:26; Второзаконня 14:24; 2 Хронік 31:5). Дехто розглядає десятину як засіб оподаткування з метою забезпечення потреб священиків та левітів у старозавітні часи. Проте в Новому Завіті ми не знаходимо наказів чи навіть рекомендацій, щоб християни дотримувалися системи десятин. Павло зазначає, що віруючим слід відкладати частку їхнього доходу задля підтримки Церкви (1 Коринтян 16:1-2).
Окрім того, у Новому Завіті ніде не визначається конкретний процент, який слід відділяти з прибутків, а лише говориться, що людині слід жертвувати те, «що може дати» (1 Коринтян 16:2). По суті, християнська Церква запозичила цифру 10% зі старозавітної десятини і встановила її, як «рекомендований мінімум» пожертв для християн. Тим не менше, християни не повинні почувати себе зобов’язаними завжди віддавати десятину. Вони мають жертвувати стільки, скільки дозволяють їм можливості – «те, що може дати». Інколи це означає жертвувати більше за десятину, в інших випадках може бути менше. Все залежить від можливостей християнина та потреб Церкви. Кожному християнинові слід ревно молитися та шукати Божого керівництва у тому, яким чином і/або скільки жертвувати (Якова 1:5). «Кожний хай дає за велінням серця, а не з жалем чи з примусу, адже Бог любить того, хто дає з радістю» (2 Коринтян 9:7).
